Головна сторінкаУрядовий портал
 
УКР | ENG | РУС
 
 
 

Аерокосмічний портал України
Нацдержслужби України
Урядова телефонна лінія

Біля точки старту: Інтерв'ю Голови Державного космічного агентства України Юрія Алексєєва газеті "День"
 


    Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ,
    газета «День»

    У холі перед входом у Державне космічне агентство України великий стенд з різними міжнародними винагородами за досягнення в освоєнні космосу і просто сувенірами. Особливо впадає в очі колоритна фігурка українського козака в обіймах з космічною ракетою. Чомусь подумав, що саме на нього має бути схожий генеральний директор ДКАУ Герой України Юрій Алексєєв. Помилився. І тихий голос, і увесь зовнішній вигляд свідчать, що Юрій Сергійович науковець. І дійсно, він — академік Міжнародної академії астронавтики, хоча велику частину свого трудового життя віддав виробничому об’єднанню «Південний машинобудівний завод», де, як кажуть, пройшов шлях від помічника майстра до генерального директора. Але його послужний список вимірюється не кар’єрою, а внеском в історію вітчизняного ракетобудування. Алексєєв брав участь у створенні й налагодженні серійного випуску ракетних комплексів стратегічного призначення: Р-36М, Р-36М УТТХ, Р-36М2 (SS-18 «Сатана»), МР-УР-100 УТТХ, РТ-23 УТТХ (SS-24 «Скальпель»), створював космічні носії «Циклон», «Зеніт», інші космічні апарати військового і народногосподарського призначення. Він також один із ініціаторів і організаторів міжнародних програм «Морський старт», «Дніпро», «Наземний старт». Носія такого об’єму інформації раніше по праву можна було б називати «людина-секрет». А сьогодні, зокрема й у цьому інтерв’ю, Алексєєв майже у всьому втілення — відвертості.

    — Юрію Сергійовичу, ви нещодавно побували на міжнародних авіакосмічних салонах «Ле Бурже» і «МАКС-2011». Чи був там інтерес до досягнень України і який у результаті наша країна отримала комерційний ефект хоча б у вигляді підписаних контрактів?

    Комерційний ефект на подібних виставках рідкість. А інтерес до нас, звичайно, був і чималий. Зокрема, мали успіх роботи КБ «Південне», заводів «Арсенал», «Південмаш». Ми виставляли супутник, що знаходиться сьогодні на орбіті, провели зустрічі з канадськими фірмами, де обговорювали перспективи співпраці в галузі дистанційного зондування Землі. Відвідувачі салону могли переконатися, що Україна — незалежна космічна держава. До нас було дуже багато питань щодо лазерних гіроскопів, які ми створюємо тут поруч — на «Арсеналі» — під нашу майбутню ракету Циклон-4. Я вважаю, що на космічних салонах Україна була представлена нашими фірмами вельми гідно і викликала до себе зацікавленість у фахівців різних країн.

    — Як ви оцінюєте нещодавній запуск українсько-російською ракетою інтернаціонального пакета з семи супутників, зокрема нашого вітчизняного супутника «Січ»? Це перемога українських учених та інженерів, що символізує друге дихання України в освоєнні космосу, чи рутинний комерційний запуск?

    Я б не говорив про друге дихання. Україна в космічній галузі повсякчас дихає рівно й успішно. Це була наша штатна робота відповідно до четвертої космічної програми України, якою і був передбачений запуск цього супутника «Січ-2». (Щоправда, з його запуском були деякі проблеми в російського боку). А так це нормальна планова робота на підставі рішень Державного космічного агентства України і Національної академії наук. У результаті запущено апарат дистанційного зондування Землі. Його роздільна здатність 7,8 метра. Він дозволить з високою точністю займатися картографуванням України, з’ясуванням окремих питань, що цікавлять МНС, Міноборони, Міністерство екології і природних ресурсів.

    — Чи є вже плани подальших запусків із російських космодромів?

    У вересні планується робота з морського старту. У ній братиме участь наша ракета «Зеніт», за допомогою якої буде запущено супутник. У жовтні, я думаю, буде два пуски. Один — за програмою наземного старту, а другий і дуже важливий — на нашій машині буде запущено дослідницький корабель у бік Марса для забору ґрунту з його супутника Фобоса. У цій роботі також активно беруть участь наші фахівці. Загалом, до кінця року буде 3—4 пуски за участю українських ракет.

    — Наскільки важливий для України ракетно-космічний комплекс, що створюється спільно з Бразилією на космодромі Алкантара?

    Україна розташована в густонаселеному центрі Європи. Тому, я вважаю, ми ніколи не зможемо мати тут наземного стартового комплексу. Хоча б тому, що перші рівні ракет зазвичай падають в радіусі 500—600 кілометрів від місця старту. Вільних полів для падіння в Україні немає, оскільки для людей такі запуски складають і екологічну, і фізичну небезпеку.

    Уявіть, вам на голову падає перший рівень або обтічник ракети... Тому впродовж 10—15 років велася дуже серйозна робота з Бразилією, розпочата ще світлої пам’яті Станіславом Миколайовичем Конюховим. У результаті Україна на паритетних умовах з Бразилією надаватиме пускові послуги всьому світу. На березі океану буде побудований сучасний стартовий комплекс (його оцінюють у 500 мільйонів дол.), який ми експлуатуватимемо разом із бразильцями. Сьогодні там ведуться інтенсивні будівельні роботи, а ми закінчуємо підготовку ракети, і, я думаю, 2013 року буде здійснено перший пуск. У результаті Україна отримає незалежний допуск до космодрому і до пускових послуг. Для нас це дуже важливо. По суті, це спільний з бразильцями вихід у відкритий космос.

    — А з проекту «Морський старт» Україна вже вийшла чи продовжує співпрацювати?

    Як засновник там тепер, дійсно, одна РКК (ракетно-космічна корпорація імені С.П. Корольова. — Авт.) «Енергія». Проте Україна залишається повноправним учасником «Морського старту», оскільки ракета для нього будується у Дніпропетровську, під егідою КБ «Південне», і вважається, що на нашому КБ всі корисні навантаження. Якщо у цього проекту коли-небудь з’явиться можливість платити дивіденди (це — єдиний негатив), то ми не зможемо на них розраховувати. А в роботі ми беремо участь. Так на 22 вересня запланований пуск. Зараз йде перевантаження ракети на платформу і, напевно, за тиждень вона вийде на точку старту.

    — Чи є у нашої країни план запустити на орбіту українську ракету з українським космонавтом?

    В принципі ракета «Зеніт» (11К77) створювалася, аби замінити ракету-носій «Союз». Але коли СРСР розвалився, то роботи з нарощування її штатності, тобто надійності, були припинені. Річ у тім, що запуск космонавта вимагає дуже серйозних напрацювань, спрямованих на надійність. За стандартами, що діяли за радянських часів, перш ніж посадити людину в ракету, потрібно було провести приблизно 30—40 безаварійних пусків. Такої можливості ми поки для України не бачимо. Інша справа, що зараз багато чого міняється і в ідеології, і в технології — все більше випробувань проводиться на землі... І тому ми вимушені вести розмови з Космічним агентством Росії про запуск українського космонавта, визначаємо частку, яку треба буде внести. Але називаються дуже великі цифри, приблизно 150 мільйонів дол. (з урахуванням підготовки, запуску і піврічного перебування космонавта на орбіті). Такі доручення від прем’єра у нас були. Ми їх опрацювали, але на даному етапі таких грошей не знайшлося. А перспектива не відміняється, і ми займаємося цим питанням.

    — Чи зможе ваше агентство, що надає послуги на міжнародному космічному ринку, заробляти на цьому так, щоб вивести космічну галузь коли-небудь на самоокупність і, більш того, стати ще й небюджетним інвестором для неї? Як ви оцінюєте нинішню фінансову ситуацію в галузі?

    Грошей завжди не вистачає, а тим більше в такій галузі, як космічна. Але ми і зараз не відчуваємо себе боржниками. Ось результати проведеного у нас аналізу за 10 років роботи. За цей час ми витратили близько мільярда бюджетних грошей. І за цей же час наші підприємства заплатили до бюджетів країни, від місцевого до державного, приблизно 3,2 мільярда гривень. Отже ми і сьогодні знаходимося, по суті, на самозабезпеченні — заробляємо і платимо податки. Інша справа, що в той час, коли нинішній Президент Віктор Янукович був прем’єром, ми отримували всі кошти, передбачені програмою космічних досліджень. А зараз, після кризи, в країні складна ситуація і недофінансування позначається на нашій роботі. Нещодавно відбулася зустріч із нинішнім прем’єр-міністром, і Микола Янович пообіцяв, що з наступного року фінансування буде налагоджено. Тоді, я сподіваюся, у галузі, як ви сказали, відкриється друге дихання. У нас є дуже багато перспективних задумок... Крім того, світ зараз кооперується для реалізації серйозних проектів, бо жодна держава сьогодні вже не може наодинці вирішувати питання космічних досліджень. І ми повинні приєднуватися до міжнародної співпраці. Щоправда, вона передбачає певний внесок, а у відповідь отримуєш об’єм роботи і свою частку в прибутках. Своїми фінансовими внесками ми не можемо похвалитися, але наш науковий внесок завжди відчутний. Так, разом із Росією ми запустили велику міжпланетну станцію «Спектр-Р», доопрацювали наш центр прийому і обробки інформації у Євпаторії. Росія, як і ми, вклала великі кошти, і завдяки цьому наші вчені володітимуть всією необхідною інформацією від міжпланетної станції. На ній, до речі, стоять прилади, виготовлені у Львові і Харкові, і Росія отримуватиме відповідну інформацію. Отже, ми прагнемо працювати в міжнародних проектах, бо поодинці глобальні космічні проекти здійснювати дуже важко. У свою чергу, без космічних досліджень їх не вирішити. Узяти такі питання, як зміна клімату, потепління, танення снігів, відстеження різних надзвичайних ситуацій. Для цього ми входимо в такі європейські програми, як «Егнос», у міжнародну структуру єдиного часу і єдиного координатного простору, з Росією створюємо структуру за проектом «ГЛОНАСС», з Європою підписали угоду щодо експлуатації «Галілео». Тому перспектива для нас — це перехід на світові стандарти, входження у світові проекти.

    — А який все-таки вектор при цьому обрано — російський чи європейський?

    Що й говорити, основна частка нашої міжнародної співпраці (80—85%) сьогодні припадає на Росію. Але немало здійснюється і на європейському напрямі. Ми створюємо четвертий рівень для європейської ракети «Вега». З американцями працюємо над створенням нової ракети «Таурус-2».

    — Чи займається сьогодні агентство також і модернізацією або, можливо, заміною ракетних комплексів, що знаходяться на озброєнні української армії? Адже ракети, що дісталися від Радянського Союзу, сьогодні вже, напевно, застаріли, а деякі, можливо, навіть і небезпечні для населення.

    Щодо небезпеки — це, мабуть, аж занадто...

    — Але були ж випадки, коли ракета летіла не туди...

    Скажу, що є програма створення нового оперативно-тактичного комплексу. Її здійснює Міністерство оборони. Щодо неї Прем’єр-міністр проводив декілька нарад. Я думаю, з наступного року цей новий ракетний комплекс для української армії створюватиметься.

    — І коли надійде на озброєння?

    Як визначимося остаточно і почнеться фінансування, то нам треба буде 3—4 роки, аби виготовити, випробувати і поставити на озброєння першу батарею.

    — Надзвичайно наукомістка космічна галузь у всіх країнах, де вона є, слугує ще і джерелом інновацій і найсучасніших технологій для інших галузей? Чи можна сказати те саме і про Україну? Чи можете навести приклади?

    Микола Янович днями відвідував одне з наших підприємств — Інститут радіотехнічних вимірів у Харкові. Там на базі космічних технологій створюється дуже хороше медичне устаткування. Фахівці «Південмашу», використовуючи наші напрацювання в галузі зварювання і обробки титану, приєдналися до програми виробництва літаків Ан-140 і Ан-148, для яких ми робимо шасі. Наші підприємства, що займаються створенням систем управління, зокрема завод «Комунар», створюють прилади для авіації і для залізниці — це системи приготування повітря, систем обдування крила і антиобмерзання.

    — Юрію Сергійовичу, ось Ціолковський, Корольов були не лише видатними ученими й інженерами, але ще і великими мрійниками. А у вас є мрія?

    Я мрію, що Україна стане повноправним учасником міжнародної космічної співпраці, щоб у нас було достатнє фінансування і ми могли б на рівних брати участь у програмах польоту на Місяць і у бік Марса. Є дуже хороші задумки в КБ «Південному», на заводі «Арсенал». Як раніше Україна була однією з перлин у радянській космонавтиці, такою вона повинна бути і в світовій спільноті.

    — Колись професія космонавта, інженера-ракетника була надзвичайно престижною. Чи вірите ви в те, що така ситуація в Україні може повторитися? Які для цього потрібно створити умови?

    Я все життя пропрацював на «Південмаші». Там не було якихось надвисоких зарплат. Проте працювала дуже потужна система соціального захисту. На підприємстві було 40 дитячих садів. Ми мали свої пансіонати. І народ ішов на підприємство. Сьогодні все упирається в зарплату. І я впевнений, що з покращанням системи фінансування зростатиме загальний добробут країни, люди до нас потягнуться. Вже й зараз КБ «Південне» у рік приймає до 60 молодих фахівців. Щоправда, упродовж першого року після цього приблизно половина з них йде... І добре, що є ще фахівці, які можуть передавати свій досвід. Але буде погано, якщо прийде такий час, коли їх не залишиться. Це — найстрашніше. Але ми працюємо у контакті з основними нашими вишами такими, як Київський політехнічний, Дніпропетровський держуніверситет, Харківський авіаційний інститут. За їхніми даними, сьогодні виріс запит молоді на інженерні спеціальності... Отже фахівці в космічних технологіях користуються попитом. Погано лише те, що люди у нас не тримаються — немає умов.

    — Ви говорите переважно про матеріальні стимул-реакції. А колись космонавтика, ракетобудування були овіяні ще й ореолом романтики...

    Не стільки романтики, скільки ореолом військової таємниці. Але й сьогодні вистачає романтиків. У Дніпропетровську є центр аерокосмічного виховання молоді. Його відвідують юнаки, які мало не з дитячого садка мріють про космос. Я думаю, що частка молодих ентузіастів, талановитої молоді залишилася колишньою. Ось тільки відплив молодих мізків до Росії і до Європи зростає — люди отримують прекрасні знання і навики в наших університетах, а потім кудись виїжджають. І справа не лише в зарплаті. Якщо у людини є якась ідея, а вона не може втілити її в життя, тоді вона постає перед вибором. І якщо вона знає, що десь в іншому місці отримає у своє розпорядження сучасне устаткування, а то й лабораторію, то вона його робить не на нашу користь. Потрібно приділяти більше уваги розвитку технологій, тоді й молодь залишатиметься в країні. І перспективи для цього є. Дивіться. Усього за два роки ми створили два нові літаки — Ан-140 і Ан-148. Це — машини світового рівня. А розпочати їх серійне виробництво держава доки не в змозі — не вистачає грошей. Але, я впевнений, вирішимо соціальні питання, підтримаємо пенсіонерів і тоді зможемо більше уваги приділяти високим технологіям і науці, отримувати від них велику віддачу, стимулювати висококласних молодих фахівців.

 
11/12/2018: Пройшло засідання українсько-китайської Підкомісії з питань співробітництва в галузі космосу

11/09/2018: Делегація ДКА бере участь участь в роботі Міжнародного авіакосмічного салону «Airshow Chinа»

11/05/2018: Голова ДКА Павло Дегтяренко бере участь у заходах Першої Міжнародної виставки з імпорту в м. Шанхай (КНР)

11/02/2018: Український космодром в Канаді

11/01/2018: Оновлюється виробнича база КБ «Південне»